Найперший домашній кіт в історії
Найдавніше археологічне свідчення одомашнення кота датується 7500 років до н.е (9500 років тому). У неолітичному селі Шіллурокамбос на Кіпрі знайшли кістки кота. Положення кота в землі було поряд з кістками людини, а схожий стан їх збереження переконливо свідчить про те, що вони були поховані разом. Відкриття зробили французькі вчені на чолі з професором Жаном Гіленом з Антропологічного центру CNRS у Тулузі, Франція, і описали в журналі Science у квітні 2004 року.
Незважаючи на те, що кішки були одомашнені досить давно, більшість кішок здатні виживати в умовах перебування поза людським житлом, поповнюючи ряди кішок, що вдруге здичіли, тому що в умовах бродячого життя кішки зазвичай швидко повторно дичіють. Такі здичавілі кішки часто живуть самотньо і полюють поодинці, але іноді утворюють невеликі колонії з кількох самок з кошенятами.
У наш час серед вчених немає точної відповіді, чи є кішка повністю одомашненою твариною, тому що, наприклад, собака в процесі одомашнення змінила свою модель поведінки, зумівши розвинути досить сильну прихильність і відданість людині, і одночасно втратила безліч здібностей до мисливського способу життя і сигнального спілкування, властивих її предкам – вовкам. Кішка ж за поведінкою майже не відрізняється від свого дикого предка, демонструючи високу незалежність та звички «самотнього хижака».
Деякі вчені вважають, що кішка зовсім не є одомашненою твариною, а сама могла прийти до людини, тому що в селищах завжди в достатку водилися численні гризуни та птахи. Таким чином, кішка знайшла для себе зручне джерело їжі, закріпившись у новій ніші. Співіснування людини і кішки було взаємовигідним, тому що людина позбавлялася гризунів, які часто ставали джерелом захворювань і псування господарства. Також вагомим аргументом противників ідеї одомашнення залишається той факт, що, на їхню думку, кішка показує цікавість до людини тільки доти, поки їй це вигідно, тобто маленький хижак не здатний на вірність. Інші вчені просувають іншу точку зору. На їхню думку, той факт, що кішки піддавалися одомашненню, підтверджується тим, що вони здатні на прихильність і грайливу поведінку, і саме для встановлення емоційного контакту з людиною навчилися муркотіти. Багато кішок показують свою прихильність, встановлюючи фізичний контакт із людиною, наприклад, залізаючи їй на коліна. Відомі випадки, коли відданість кішки господареві була сильнішою, ніж у багатьох собак, і це на тлі того, що кішки походять з «найнебезпечніших і найнепривітніших хижаків у світі». На негативний образ кішки як дикої тварини вплинув і продовжує впливати той факт, що у середньовічній Європі Католицька церква звинувачувала кішок у зв’язку з дияволом і чаклунством.
Незважаючи на суперечки, більшість вчених зійшлися на думці, що кішка є напіводомашненою твариною, тобто вона здатна на співіснування з людиною, але, втративши з нею контакт, легко повертаються до дикого способу існування. Хоча у кішки спостерігаються генетичні зміни порівняно з диким предком, ця різниця в 10 разів менша, ніж у собак з вовками. Вчені вважають, що дика кішка справді могла сама прийти до людини, щоб харчуватися гризунами, а такі стосунки характеризувалися як сусідські, і вже за кілька тисяч років люди самі стали одомашнювати маленьких хижаків. Це також, мабуть, пояснює, чому модель поведінки кішки майже не змінилася, адже при одомашнюванні собаки з вовка людина змінила її спосіб життя і місце існування, кішка ж зазнала мінімальних змін. Кішка зуміла зберегти модель поведінки, властиву її диким предкам. Вона майже так само добре полює, як дика кішка, але в той же час здатна мирно співіснувати з людиною, виявляти до неї емоційну прихильність, ніжність чи навіть виявляти грайливу поведінку.
